ДНЕВНИК MASTERSKAYA
ДНЕВНИК MASTERSKAYA
ДНЕВНИК MASTERSKAYA
ДНЕВНИК MASTERSKAYA
ДНЕВНИК MASTERSKAYA
ДНЕВНИК MASTERSKAYA
22. 04. 2020
Марина Буніч
Агата Лінець
Кавера на Nirvana, «Куртец» Кровостока та особисті пристрасті:

Що ще ви не знали про лідера гурту Jonathan Livingston

Український бароко-поп гурт Jonathan Livingston презентував міні-альбом «Дурман» на музичному видавництві Masterskaya. Музиканти об'єднали три, написані в різні в відрізки часу, історії, в яких роздумують про природу людини, про спокуси, залежності та пристрасті.

Ми поспілкувались с фронтменом гурту Андрієм Пантюхом про його власний музичний шлях, про новий ЕР та особисті пристрасті.
Розкажи про свій музикальний шлях. Як і чому вирішив стати музикантом?
Займатись музикою почав з 10 років. Співав та вчився гри на гітарі в музичній школі, але вистачило мене лише на 2 роки. Сольфеджіо і музична література відбили бажання. В той час для мене найважливішим було навчитись основним акордам, щоб можна було акомпанувати собі десь на лавці, влітку в компанії друзів. Декілька років я серйозно займався вокалом з викладачем, виступав на різних заходах, конкурсах. А потім на чотири роки музику взагалі покинув.

Вступив до ВУЗу економічного спрямування і вже там, на одному зі студентських заходів, довелось заспівати. Мене почув один бас-гітарист, який шукав вокаліста. Так, я цілий рік співав Nirvana, White Stripes, Led-Zeppelin з підфарбованими очима та сережкою у вусі в різних сумнівних барах. Навчаючись на останньому курсі університету, я спробував себе на кастингу «Голосу країни». В той час, я був фанатом того шоу. Я надіслав відео, в якому заспівав кавер на пісню Кріса Айзека «Wicked game» і мене взяли на сліпі прослуховування.

Участь в тому проєкті змінила моє життя. Відтоді я і вирішив займатись музикою.
Я цілий рік співав Nirvana, White Stripes, Led-Zeppelin з нафарбованими очима та сережкою у вусі в різних сумнівних барах
Андрій Пантюх
Що, як музиканту, дав тобі проект «Голос Країни»?
У Роальда Дала є повість «Чарлі та шоколадна фабрика», вона ще відома як екранізація з Джонні Деппом. І участь у «Голосі» у мене асоціюється саме з тією фабрикою. Тільки замість тон шоколаду, нуги й карамелі – музика.

Для мене перебування на проєкті було суцільним святом, але головне і найцінніше що дав «Голос» – музичний і життєвий досвід і усвідомлення того, чим насправді для мене є музика. Це і привело мене до рішення змінити життєвий шлях.
Чи варто музикантам йти на такі проєкти? Або вони втратили актуальність і краще просувати себе в інтернеті?
Безперечно варто. Я думаю, що подібні проєкти актуальні зараз і ще довго будуть залишатись такими. Як мінімум, це – чудовий досвід. Навіть якщо гіркий.
Та подібна участь може реально допомогти тим, кому це необхідно, як це сталось зі мною.
Фото з архіву групи
Як народилася група Jonathan Livingston?
Після того, як закінчилось моє перебування на «Голосі», я написав декілька пісень і вирішив створити колектив. Для мене було важливо, щоб в ньому були класичні інструменти: віолончель, скрипка і фортепіано.

І через спільну знайому, Яну Ковальову, з якою ми були в одній команді у Вакарчука на «Голосі», я і познайомився з Глібом (віолончелістом). Згодом знайшлися скрипаль та клавішник. З цього почався шлях нашого колективу.

Протягом декількох років ми шукали «своє» звучання, склад змінювався разів 10, якщо не більше, так само як і назва. І от тільки минулого року ми визначились зі складом.

Зараз у Jonathan Livingston – барабанщик (Паша Олійник), клавішниця (Маша Поліхун), альтистка (Марина Тавінок) ну і ми з Глібом. Зараз ще шукаємо контрабасиста.
За декілька років склад гурту змінювався разів 10, якщо не більше, так само як і назва.
Андрій Пантюх
Для кого твоя музика?
Раніше я думав, що теми наших пісень обмежують коло наших слухачів за віковим фактором. Не говорячи вже про наше специфічне звучання і мою вокальну манеру.

Але, дивлячись на аудиторію наших виступів і підписників в соціальних мережах, наша музика – для всіх. І вікові категорії абсолютно різні, і зовнішній вигляд слухачів, і діяльність їх – так само.
Чому в епоху «модної» музики ти залишаєшся в деякому сенсі старомодним?
Чи не здається тобі, що артист повинен бути гнучким щодо трендів?
Ми створюємо музику так, як відчуваємо і так, як вміємо. І мені особисто неважливо модно це, чи ні. Головне, щоб було чесно. Мені здається, що саме тоді, коли артист не слідує трендам, а шукає «своє» звучання незважаючи ні на що, в його музиці з'являється та сама самобутність. І саме вона має бути головним трендом.
Фото з архіву групи
Розкажи про свої найперші пісні.
Чи схожі вони на те, що ти робиш зараз?
Перше, що я написав років в одинадцять, – п'єса для гітари. ЇЇ я грав на випускному іспиті другого класу музичної школи та навіть отримав найвищий бал і похвалу від директора. Чомусь і досі цим пишаюсь. Перші пісні були написані в тому ж віці. І вони були більш життєствердні у порівнянні з тими, які я пишу зараз.
Ти в житті такий же складний ти меланхолійний, як і твоя музика?
Це складне питання для мене. Напевно, чим довше займаюсь музикою, тим більше стаю таким. Хоча, звісно ж, буваю різним. З людьми, яких люблю, яким довіряю, стаю простим, відкритим і життєрадісним. Може, тому що вони допомагають мені від себе втекти або ж навпаки – прийти до самого себе. Можливо, це – якийсь внутрішній образ, створений моїм життям творчістю.
Здивуй своїми музичними вподобаннями.
Чи знайдеться в твоєму плеєрі Beyoncé або ASAP rocky?
Не знаю, чи це здивує, але мені подобається Хаскі та Кровосток.
Деякі їхні пісні бувало в мене взагалі днями на повторі грали, а лайв пісні «Куртец» переглядав десятки разів.

Зараз слухаю зараз нові альбоми Аукцыон і Ghostpoet.
Одним з критеріїв захоплення предметом мистецтва є бажання привласнити його. Чи є у тебе такий альбом, картина, книга або фільм?
У мене такого критерію немає і бажання не виникало. Але, звісно ж, є певні режисери, музиканти та художники, у творчості яких начебто відображається моє життя, як от в деяких піснях Бенджаміна Клєментайна.

Або те, як вони виражають себе, якось по-особливому близько мені. Іноді навіть виникають такі наївні думки, що якби я знімав кіно, то це б, напевно, було щось в стилі Теренса Маліка.
Нещодавно у тебе вийшов ЕР «Дурман». Про що ці пісні?
Цей ЕР – про спокуси й слабкість. Про пристрасть, задоволення і залежність. Всі пісні зосереджені навколо цих тем. Різниця між ними лиш в тому, що в кожній пісні – свій «голод», свій «сад» і «плід».

В основі всього міні-альбому – роздуми над моральністю, причиною людського «голоду» і про наслідок слабкості.

Це все, що мені здається доречним сказати про цей альбом, як автору. Я вкотре переконався, що тлумачити свої пісні, розповідати про їх сенс чи концепції – зайве. Виключенням може бути той випадок, коли музикант підіймає соціально важливе питання, що може комусь допомогти.

Тому, з кожним новим ЕР у мене зникає бажання розповідати та тлумачити альбоми.
Я хочу дати слухачам можливість сприймати пісні без призм, навіть авторських. Хочеться, щоб ці пісні якоюсь мірою стали власними піснями слухачів. Адже все, що важливо – те, що думають і відчувають вони.

Якщо ж людина нічого не знаходить для себе в цих піснях – значить вони не для неї.
Все має бути на рівні суб'єктивного сприйняття.
Якщо нічого не відчули, не побачили – просто йдіть далі, шукайте!
Альбом вийшов трагічним, місцями з іронією та навмисно перебільшеним драматизмом. Трек «Офелія» був написаний 2 роки тому. Чому EP випустили зараз, коли ситуація і так повна драматизму?
Мені навіть здається, що актуальність теми цього міні-альбому особливо загострилась зараз. Самоізоляція, звісно, відгородила нас від деяких спокус, але ж при цьому інші навпаки загострила. От і привід задуматись.

Хоча, ми випустили цей реліз не з цієї причини. Так просто припало. У нас було 3 пісні, які тематично і музично, були схожі. Ми помітили, як можна їх об'єднати загальною концепцією і випустили ЕР.
Мені особисто неважливо модна моя музика, чи ні.
Самобутність має бути головним трендом.
Андрій Пантюх
Своїм EP ви підіймаєте питання згубних пристрастей, які одурманюють та засліплюють. Чи є у тебе такі пристрасті?
Ці пісні не були б написані, якби їх не було.
Але те, що ми підіймаємо цю тему в ЕР, ще не означає, що поза межами музики, я хочу, чи готовий говорити про особисте.
Але твої пісні здаються такими відвертими! Впевнені, багатьох слухачів все ж мучить питання: скільки у твоїх піснях особистих історій та переживань?
Так склалось, що в мене просто не виходить писати не про особисте.
Раніше я навіть вважав це якоюсь обмеженістю. Але з нещодавно змінив цю думку.

Вплинули на це роздуми над тим, що для мене, як для слухача, є найціннішим у піснях.
Я зрозумів, що це – дотичність особистих історій авторів з моїми власними. І не тільки в музиці, а й в літературі та кіно.

Я почав думати, що, можливо, цінність наших пісень для багатьох слухачів – в тому, що вони знаходять в них себе. І що ця форма особистісного – наша перевага.
Як думаєш, що саме робить музиканта хорошим музикантом?
Чи грає роль обладнання чи освіта?
Думаю, що робота над собою, постійний пошук, звісно ж любов до музики та до мистецтва в цілому.

Освіта, безперечно, допомагає в тій же роботі над собою і в пошуках. Але іноді може і нашкодити своїми правилами й нормами.

Щодо обладнання – не знаю, але впевнений, що навіть супер обладнання з поганого музиканта, хорошого, не зробить.
Фото з архіву групи
Jonathan Livingston – одна з небагатьох груп, яка записує такий непростий інструмент, як віолончель. Як відбувається цей процес і робота над матеріалом?
Нічого особливого в цьому процесі немає. Спочатку записуємо гітару та вокал, потім Гліб приносить власні партії, або ж придумуємо їх в процесі імпровізації безпосередньо перед записом.

Робота відбувається вдома, на дешевому обладнанні в демо версії програми Ableton, де всього 8 доріжок. Переважно, в хорошому настрої та з вином. Потім, вже сам працюю над аранжуванням, записом барабанів на midi-клавіатурі, клавіш та інших інструментів. Потім все зводжу і ще протягом декількох місяців майже кожен день щось дописую, переписую, зводжу і так до самого дедлайну.

Матеріал EP «Дурман» був створений і записаний в різні відрізки часу. Коли ми вирішили об'єднати треки в альбом, почали змінювати аранжування, переписали майже всі інструменти так, що від демок майже нічого не лишилось. Це був довгий і складний процес, як і кожен наш запис.

Крім того, над записом і аранжуванням пісні «Офелія» брали участь всі учасники колективу. І в наступному нашому альбомі плануємо цю практику повторити.
Які музичні плани на майбутнє?
В планах – активна робота над новим матеріалом.
ЕР «Дурман» закінчує певний етап нашої творчості. Вже в наступному міні-альбомі чи альбомі, який ми плануємо випустити в кінці цього року, ми повернемось до лірики з якої починали.
Чи є в планах зробити з кимось фіт? З ким?
Є бажання і я думаю, що ми вже готові до цього, але от «з ким», «коли» і «як», – вирішить доля. І можливо, цією відповіддю ми їй і допоможемо!
Фото з архіву групи
БЛІЦ
Улюблений звук
Шум осокорів. Тих, що на обкладинці нашого першого ЕР
Інструмент, з яким
розлучитися вище твоїх сил
Гітара
Співаєш в дУші? Які пісні?
Останній місяць через карантин живу в батьків, а в них в душовій є радіо, яке ловить тільки одну станцію. Тому цей місяць не співаю, а слухаю RetroFM
Трек-легенда
Queen – «Bohemian Rhapsody»
Трек «guilty pleasure»
Останнім часом – «Simply the best», яку на тому ж RetroFM часто крутять
Кращий кліп в історії людства
Не візьмусь називати кращий кліп в історії, але добре пам'ятаю найперший кліп, який сколихнув мою підліткову уяву.
«Crazy» – Aerosmith. Я й досі з особливим відчуттям інколи його переглядаю
Краща музична порада, яку отримував в житті
Вона була від Вакарчука: «Якщо можете не займатись музикою – не займайтесь нею»
Стадіонний концерт або квартирник
І те, і інше
Зараз на повторі в плейлисті
Ravi Shankar feat Philip Glass – «Offering»
Vaughan Williams – «The Lark Ascending»
Я під них бігаю вже другий тиждень. Вмикаю в залежності від погоди: коли похмуро – першу, як сонячно – другу
ЧИТАТЬ ЕЩЕ
ЧИТАТЬ ЕЩЕ
ЧИТАТЬ ЕЩЕ
ЧИТАТЬ ЕЩЕ
ЧИТАТЬ ЕЩЕ
ЧИТАТЬ ЕЩЕ